Репресії сталінського режиму проти української інтелігенції в період 20- 30-х років XX століття



Дипломна робота на тему:

Репресії сталінського режиму проти української інтелігенції в період 20- 30-х років XX століття

 

 

ЗМІСТ

Вступ                                 1 – 5

Розділ 1 Історчний огляд та джерельна база               6 – 13

Розділ 2 Тоталітарна система в Україні. Зміст тта суть         14 – 29

2.1 Поняття тоталітаризму                        14 -29

2.2 Становлення тоталітарної системи в Україні            19 – 29

Розділ 3 Становлення та діяльність української

інтелігенції в добу тоталітаризму                  30 – 42

3.1 Стан української інтелігенції в 20- 30-х роках            30 – 34

3.2 Інтелігенція в умовах тоталітаризму               34 – 42

Розділ 4 Репресії проти української інтелігенції

/на прикладі СВУ/                           43 – 95

4.1 Українська інтелігенція як об’єкт політичних

репресій                                 43 – 48

4.2 Розгортання сталінських репресій проти

української інтелігенції                        49 – 63

4.3 Фабрикація судової справи СВУ                  63 – 65

4.4 Сергій Олександрович Єфремов – керівник

міфічної СВУ                              65 -72

4.5 Судовий процес над СВУ                     72 – 87

4.6 Щоденники С.О. Єфремова                     87 – 95

Висновки                              96 – 100

Список використаних джерел                     101 — 109

         

 

 

 

 

 

ВСТУП

Розвиток людського суспільства доводить цілком ясно, що інтелігенції об’єктивно належить величезна роль у всіх без винятку сферах життя суспільства і від її стану, суспільного статусу та функціональних можливостей багато в чому залежить прогрес всього суспільства. Інтелігенція відігравала виняткову роль у житті українського суспільства 20 – 30 — х років XX століття. Це було зумовлено колосальним розривом між культурно — освітнім рівнем більшості населення і нечисленної інтелігенції. В умовах, коли більшість населення була неписьменною і практично не мала впливу на суспільно-політичне життя, інтелігенція залишалася єдиною соціальною верствою, яка могла бути духовним лідером в будь-якому суспільному русі. Відіграючи роль рушія суспільного прогресу інтелігенція мала складні стосунки з сталінським тоталітарним режимом який утвердився в Україні.

Актуальність теми дослідження.

В умовах поглиблення державотворчих процесів, утвердження України як демократичної та правової держави значно зріс інтерес громадськості до тих сторінок вітчизняної історії, які тривалий час невиправдано і незаслужено замовчувалися. Дана тема є актуальною і в сьогоденних суспільних процесах, адже інтелігенція України має значну духовну традицію служіння народові, традицію критичного мислення та опозиційності.

Об’єктом дослідження є українська інтелігенція в 20- 30- х роках XX століття.

Структура дипломної роботи обумовлена змістом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дипломної роботи – 110 сторінок, з них основний текст – 100 сторінок, список використаних джерел та літератури – 9 сторінок (128 найменувань).

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

Досвід розвитку незалежної України за останнє десятиліття показує, що для того, щоб правильно визначити її перспективи, необхідно виявити та засвоїти уроки минулого, зважити кожен етап вітчизняної історії, зробити з цього відповідні висновки. Одна з найскладніших та драматичних сторінок нашої політичної історії це 20 -30 — ті роки ХХ століття. Саме в цей період почала формуватися політична та економічна структура країни, її ідеологічне «обличчя», які протягом семи десятиріч визначали долю країни та мільйонів її громадян. У цей же час було закладено перші цеглини у монумент радянського тоталітаризму, який став своєрідним негативним феноменом ХХ століття. Ґенеза тоталітаризму тісно пов’язана з усіма основними соціально політичними процесами, що відбувалися в цей час в країні, в тому числі з початком та еволюцією непу, створенням величезної, фактично унітарної держави – СРСР, ідейно-політичною боротьбою всередині самої правлячої партії, перетворенні її у складову тоталітарного режиму, формуванні командно — адміністративної системи, яка була складовою частиною такого поняття як тоталітаризм.

Дослідженню явища тоталітаризму присвячена значна кількість робіт . Уперше термін «тоталітаризм» вживається критиками італійського фашиз­му Дж. Амендолою і П. Гобетті. [4 — 5] У науковій літературі Заходу термін входить в обіг наприкінці 1930-х років. Хоча тоталітаризм став політичною і суспільною реальністю лише в XX столітті, його ідейні витоки, генезис мають давнє коріння. Тоталітарні ідеї підкорення частки ціло­му, індивіда державі існують понад два тисячоліття. Зазначені висловлювання відображаються у працях Геракліта, Платона, Т. Мора, Ж. Ж. Руссо, Г. В. Гегеля, К. Маркса, Ф. Ніцше, В. Ульянова (Леніна), В. Троцького, В. Винниченка, М. Хру­щова, П. Шелеста. [6-17] Водночас відсутні наукові та політичні оцінки цього явища в часи сталінізму, оскільки цілком протилежну позицію щодо тоталітаризму займав особисто Й. Ста­лін, а також його оточення й відповідно — наука. [18] У художній формі тоталітарні системи відображені у романах Є. Замятіна «Ми» (1920), О. Хакслі «О див­ний новий світ» (1932), Дж. Оруела «1984» (1948) та ін.

 

РОЗДІЛ 2

Тоталітарна система в Україні. Зміст та суть

2.1 Поняття тоталітаризму

У найдраматичніші періоди своєї історії людство намагалося знайти єдино правильний вихід із ситуації, що склалася. Інколи йому це вдавалося, інколи — ні. Початок XX ст. приніс людям чимало страждань і розчарувань: економічні кризи, жорстокі повстання та революції і, нарешті, світова війна. Демократія, на яку покладалося стільки надій, не спромоглася убезпечити народи від небачених руйнувань і багатомільйонних жертв. Перед тими, хто ще вчора беззастережно вірив у демократизм, міжнародне право та недоторканність особи і майна, постали запитання, на які не знаходилося відповіді: чому так сталося, хто винен, як уникнути подібних катастроф у майбутньому? Обивателі, не у змозі самостійно розібратися у причинах такого стану речей, у всьому звинуватили демократію. Саме в ній вони вбачали корінь зла і схилялися до думки, що лише «сильна» влада може забезпечити їм спокійне й сите життя. Найбільше такі погляди були поширені у країнах, які або програли війну (Німеччина та Росія), або ж не отримали від перемоги в ній того, на що, на їхню думку, вони заслуговували (Італія). Боягузтво і лицемірство, підлість і зрада, визнання будь-якої влади і будь-якого «вождя» — усе це не видавалося за надмірну плату за власне благополуччя і спокій. В ім’я кращого майбутнього та задоволення власних інтересів такі люди зголошувалися відсторонено спостерігати злочини влади, аби вони лише не стосувалися їх особисто. І поки інтелектуали та політики розробляли рецепти повоєнного облаштування світу й безуспішно намагалися пропонувати їх народам, владу захоплювали ті, хто давав прості й зрозумілі людям відповіді та обіцяли заманливі перспективи. З цього жорстокого часу, й виросла небачена до тоді протилежність демократії — тоталітаризм. [37, с. 67 — 72]

2.2 Становлення тоталітарної системи в Україні

30 грудня 1922 р року у Москві відкрився І Всесоюзний з’їзд Рад, який ухвалив рішення про утворення Союзу РСР і в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Згідно з цими документами чотири радянські республіки — РСФРР, УСРР, ЗСФРР, БСРР — утворюють одну союзну державу. Договір визначав структуру загальносоюзних верховних органів влади та їх компетенцію. Встановлювалося, що народні комісаріати розподілятимуться на союзні, союзно-республіканські і республіканські. Остаточне затвердження Декларації про утворення СРСР і Союзного договору було перенесено на II Всесоюзний з’їзд Рад. Це викликалося необхідністю перевірки постанов, що приймаються, потребою їх доопрацюванн. І з’їзді Рад обрав Центральний Виконавчий Комітет Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів. 88 членів ЦВК СРСР представляли УСРР. Обрано було також чотирьох голів ЦВК, у тому числі від України — Г.Петровського. Так закріплювалося утворення єдиної союзної держави — Союзу РСР. [43,с.45 — 57] До кінця 1920-х рр. у країні сформувалася тоталітарна система влади. Єдиною правлячою партією залишалася РКП(б) – ВКП(б), чиї дії після розгрому опозиції ставали абсолютно безконтрольними. Партійна влада зросталася з владою державної, керівники партії займали одночасно всі керівні посади в держапараті. Партія мілітаризувалася, перетворившись на своєрідний «орден мечоносців». Установилася одноособова диктатура вождя — І.В. Сталіна. Крах надій на світову революцію привів до твердження ідеї вождя про необхідність форсованого будівництва соціалізму в одній окремо узятій країні. СРСР повинний був завоювати «економічну самостійність» і перетворитися з країни, що ввозить машини й устаткування, у країну, «виробляючу машини й устаткування». Такий напрямок розвитку визначив XIV з’їзд правлячої більшовицької партії в 1925 р. Наприкінці 1920-х рр. почалася індустріалізація – створення великого машинного виробництва у всіх галузях господарства, особливо в промисловості. Фактично з часу знищення багатопартійності і встановлення партійної монополії більшовиків в Україні розпочався новий етап національного комунізму, складний й драматичний. Треба відзначити, що, незважаючи на встановлення радянської влади на всій території України, все ж вона не була і не могла бути стабільною. Просто відмінити Україну, проголосивши її знову кількома губерніями, було неможливо. Внаслідок національно-визвольних змагань з’явилися національні інститути в галузі культури, управління, економіки і т.ін. Селяни почали звикати, що до них звертаються українською мовою. Після офіційного закінчення громадянської війни в Україні існувало багато повстанських груп, що складалися з українських селян, які не могли сприйняти чужу владу. Була загроза безконечних збройних конфліктів і масових бунтів. На відміну від Росії, в Україні комітети бідноти,не були ліквідовані, а просто перейменовані у комітети незаможних селян, переважно з люмпенізованих міських елементів. По суті, щоб заспокоїти селян, була прийнята політика українізації. [44, с. 89].

 

 

РОЗДІЛ 3

Стан та діяльність української інтелігенції в добу тоталітаризму

3.1 Стан української інтелігенції в кінці 20 –х -30 –і роки

Історія інтелігенції — це перш за все історія розвитку народу в її найвищих проявах, оскільки саме вона акумулює в собі його історично-культурний досвід, мораль, соціально психологічні риси, вона — його невідривна складова. З соціологічної точки зору інтелігенція, на мою думку, не є «прошарком». Інтелігенція може бути визначена в цій площині як специфічна соціально-професійна група, що має свої соціальні, соціально-психологічні, соціокультурні, етичні та інші особливості. Це своєрідний соціокультурний феномен, зі своїми законами розвитку і функціонування.

1920- 30 ті роки складний і трагічний період в історії української інтелігенції. З одного боку, вона в цей час швидко зросла кількісно, з другого різко знизився її культурний та інтелектуальний потенціал. З одного боку відбувався процес інтенсивного творення нової, «робітничо-селянської» інтелігенції, з другого інтенсивно знищувалась спочатку стара, а слідом і частина нової інтелігенції. В ці роки була створена інтелігенція, яка склала інтелектуальну основу сталінського режиму, однак саме серед неї згодом з’явилися сили, які склали інтелектуальну опозицію сталінізмові

3.2 Інтелігенція в умовах тоталітаризму 30-х років

Становище інтелігенції в радянській Україні 30-х років було цілком обумовлене системою і режимом політичної влади, що склалася в СРСР і в УСРР зокрема . Воно мало суперечливий характер, досягнення історичного значення захлиналися в хвилях політичного терору проти культури і її творців. Незважаючи на жорсткий утиск тоталітарно-бюрократичної системи, сталінізму, в культурному житті республіки ще певний час зберігалася інерція позитивних процесів, започаткованих у попередньому десятилітті. Культурний розвиток українського народу, як заслуга української інтелігенції, тривав, і цьому є пояснення. По-перше, він був обумовлений реальними здобутками в ліквідації неписьменності, створенні широкої мережі культурно-освітніх закладів у попередні роки, що сприяло формуванню активного суб’єкта культури. По-друге, офіційна концепція соціально-економічного розвитку була орієнтована на швидке зростання загальноосвітнього, культурно-технічного рівня населення, на підготовку нової генерації радянської інтелігенції, отже, на розширення мережі шкіл, вузів, наукових і культурних закладів. По-третє, в умовах відносної ідейної терпимості, творчої розкутості в культурному процесі 20-х років сформувалися літературні та мистецькі сили, які ще певний час продовжували творити в дусі усталених традицій навіть за умов невпинного наростання тоталітарної регламентації культурного життя.

 

РОЗДІЛ 4

Репресії проти української інтелігенції /на прикладі СВУ/

4.1. Українська інтелігенція як об’єкт політичних репресій

Об’єктом політичних переслідувань інтелігенція була завжди: і до революції, в часи царизму,і в роки громадянської війни, і після неї, як дійсна чи вигадана опозиція існуючій владі. Однак таке специфічне явище, як показові політичні процеси, зародилося саме у 20-х роках. Які були характерні особливості показових політичних процесів над інтелігенцією? Чим відрізнялися вони від повсякденної судової практики?

Один з найперших і найважливіших момен­тів — показовість. Будь-який з політичних процесів над інтелігенцією у 20—30-і роки оформлювався як політичний спектакль із суворим розподілом ролей його учасників. Виховний ефект таких процесів, як правило, планувався. Вони досить широко висвітлю­валися у пресі, по можливості — на радіо, знімалися для кінохроніки. Часто-густо виховно-показова ме­та процесу проголошувалася уже першого дня су­дових засідань. Характерною особливістю такого роду за­ходів була їх гранична умовність, символічність. «Пролетарське правосуддя», як правило, відбувалося не над конкретними людьми, вони були лише жертвами, а над доволі невизначеними образами, символами, явищами. Судили «класово ворожі еле­менти», «націоналізм», «міжнародну буржуазію» то­що, але в особі якихось певних, конкретних представ­ників.[66, с.57 — 72]

 

 

ВИСНОВКИ

Тема відносин української інтелігенції і сталінського тоталітаризму зовсім не вичер­пується сюжетами, розкритими вище, і не зводиться тільки до них.

Зрозуміло, що в житті української інтелігенції 20- 30-х років були не лише судові процеси, терор і переслідування. Якби справи йшли тільки так, країна не увійшла б до чис­ла передових на той час індустріальних держав, не здійснила б серйозних культурних перетворень. Відо­мо, що у ті роки в країні й нашій республіці успішно ліквідовувалася неписьменність, зростала кількість шкіл і учнів, розширювалася система вищої та серед­ньої спеціальної освіти, підвищувався загальний освіт­ній рівень населення. Усі ці прогресивні зміни здійсню­валися силами інтелігенції.   

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Проект «Ім’я Росії. Історичний вибір – 2008» www. nameofrussia. Ru

2. Резолюція парламентської ассамлеї ОБСЄ «Воз’єднання розділеної Європи: заохочення прав людини і громадських свобод у регіоні ОБСЄ у XXI столітті» — zakon 4 rada. gov. ua.

3. Спільна заява Ради Федерації та Дежавної Думи Федеральних зборів Російської Федерації 7 липня 2009 року – www. Memo. ru. /2009/0712/

4. G. Amendola Nella crisi dello Stato italiano 1911 – 1925, Milano, 1956 -www. club – cristal. Ru

5. Пєро Гобетті. Ліберальна революція. 1924. – www. Vitaitaly.com/piemon/ indeks. Shtml

6. Ахутин А.В. Античные начала философии.- СПб.: Наука, 2010.

7. Платон. Законы/ Общ. Ред. А.В. Лосева и др.; пер. з древнегреч. А.Н. Егунова. – М. ; Мысль, 1999. – 830 с.

8. Штекли А.Э. Истоки тоталитаризма: виновен ли Томас Мор? // Анархия и власть. М., 1992

9. Занин С.В. Общественный идеал Жан – Жака Руссо и Французское Просвещение XVIII Века. – СПб. : Мирь, 2007 – 535 с.

10. Кірюхін Д.І. Вступ до філософії релігії Гегеля. Філософія як спекулятивна теологія. – К, ; ПАРАПАН, 2009. – 204 с.

 

Привіт. Ви проглянули ознайомлювальний фрагмент дипломної роботи на тему: «Репресії сталінського режиму проти української інтелігенції в період 20- 30-х років XX століття» об’ємом 105 сторінок. Для отримання повного варіанту роботи напишіть нам.

https://vk.com/club129840625

[email protected]

 


Без рубрики

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *